Дитячий гастроентеролог

Гастрит - (лат. gastritis, від ін. грец. γαστήρ (gaster) «шлунок» + -itis запалення) - реакція у відповідь слизової оболонки шлунка на її пошкодження. Міжнародна класифікація гастритів, ще звана «Сіднейською системою» , заснована на гістологічних та ендоскопічних критеріях та враховує:

- характер запальних змін,

- активність процесу,

- ступінь атрофії слизової,

- наявність кишкової метаплазії,

- ступінь обсіменіння слизової оболонки Helicobacter pylori (НР).

Також виділяють три основні клінічні варіанти гастриту: гострий, хронічний, особливі форми.

Зрідка причин виникнення гастриту переважає мікробне ураження слизової Helicobacter pylori (HP) , зараження якої веде до розвитку гострого та хронічного гастриту, у тому числі з латентним (прихованим) перебігом. Поразка слизової оболонки HP завжди характеризується запальними змінами, які зникають після лікування та прогресують, якщо інфікування зберігається. Інфекція майже ніколи не зникає самостійно, тому інфікованих пацієнтів хронічне активне запалення супроводжує все життя. Наслідками хронічного гастриту, асоційованого з HP, є атрофія та кишкова метаплазія . HP у 95% випадків викликає антральний гастрит, у 55% ​​випадків – пангастрит (тотальний гастрит). Інфікування Gastrospirillum hominis, цитомегаловірусом, вірусом герпесу дуже рідко, але може бути причиною розвитку гастриту.

Гастрити немікробної етіології, у тому числі аутоімунний гастрит , проявляються атрофією залоз шлунка, ахілією (зниженням концентрації або відсутністю соляної кислоти), дефіцитом вітаміну В12 і високою схильністю до раку.

При хронічному гастриті тіла шлунка у 50% випадків етіологічні фактори залишаються невстановленими. Гастрит може бути достовірно діагностований лише на підставі результатів гістологічного дослідження слизової оболонки тіла шлунка та його антрального (вихідного) відділу. Гістологічне дослідження для діагностики гастриту має більшого значення, ніж ендоскопічне дослідження.

Гострий гастрит . Серед причин гострих гастритів виділяють «стрес обумовлені» гастрити, що виникають при шоці, сепсисі, печінковій, нирковій та дихальній недостатності, тяжких торакоабдомінальних ушкодженнях (травма, операція), впливі на слизову оболонку шлунка кислот, лугів, інфекційних агентів. НР асоційований гострий гастрит також трапляється, але діагностується рідше. Гострий гастрит рідко протікає безсимптомно, часто супроводжується:
- диспепсією (тяжкість або неприємні відчуття у верхніх відділах живота, швидке насичення під час їжі, нерідко поєднується з печією, бурчанням, метеоризмом та ін.);
- болями в ділянці живота, відрижкою, нудотою, гематомезисом (блювання з кров'ю).

Першорядне значення в діагностиці яке ви можете пройти у медичному центрі "Доктор Царук" має ендоскопічне дослідження з проведенням біопсії слизової та подальшим гістологічним дослідженням біоптату. Необхідне проведення УЗ дослідження органів черевної порожнини.
 

Виразкова хвороба - хронічне рецидивне захворювання, схильне до прогресування та залучення до процесу інших органів системи травлення, а також до розвитку загрозливих для життя ускладнень. Ця хвороба вражає людей у ​​найбільш активному віці і відноситься до найпоширеніших захворювань травної системи (не менше 8% дорослого населення України страждає на виразкову хворобу). Дуоденальну локалізацію виразки діагностують частіше ніж шлункову (у співвідношенні 4:1). Виразка 12-палої кишки частіше зустрічається у чоловіків, тоді як при виразці шлунка співвідношення чоловіків та жінок приблизно однаково.

Причини захворювання
Відкриття Helicobacter pylori (HP) та встановлення ролі цього мікроорганізму в етіології хронічного активного гастриту та дуоденіту підтвердило значення запалення у виразковому утворенні. Значення НСl (соляної кислоти) також зберігає свою значимість, проте тепер відомий вираз: «Ні НС1 - немає виразки» - слід читати як: «Ні HP і НСl - немає виразки». HP у людини є багато років, а нерідко і все життя.

Ступінь обсіменіння бактеріями слизової оболонки пропорційна активності запалення, вираженості метаплазії епітелію та атрофії залоз. Частота виявлення HP при виразковій хворобі шлунка сягає 100%. Атрофія і кишкова метаплазія в слизовій оболонці виникають не тільки в результаті впливу HP, що пошкоджує вплив можуть надати жовч, нестероїдні протизапальні препарати, високий вміст в їжі кухонної солі, куріння, спадковість і т.д.

Таким чином, виразкова хвороба шлунка з повною основою в більшості випадків може розглядатися як наслідок хронічного активного гастриту, асоційованого з HP, при якому є зниження резистентності (стійкості) слизової оболонки за рахунок атрофії, метаплазії та пошкодження її агресивними факторами.

HP у хворих з дуоденальними виразками виявляється у 90-100% випадків. Розвитку виразкової хвороби 12-палої кишки передує шлункова метаплазія, колонізація цих ділянок слизової оболонки HP з подальшим формуванням активного дуоденіту, утворенням ерозій та виразок, що набувають на тлі запалення рецидивуючого характеру.

Виразкова хвороба шлунка частіше зустрічається у людей віком від 40 років, а також у дітей, а 12-палої кишки - до 40 років. Доброякісні виразки виникають на малій кривизні шлунка і в цибулини 12-палої кишки, а злоякісні - на великій кривизні та в антральному відділі шлунка, локалізація у 12-палій кишці практично не зустрічається.

Основним проявом виразкової хвороби у фазі загострення є виразковий дефект слизової оболонки та пов'язаний з ним активний гастрит чи гастродуоденіт, у фазі ремісії – постязвні рубцеві зміни слизової та неактивний хронічний запальний процес.

Діагоностика:

Езофагогастродуоденоскопія (ендоскопія) у медичному центрі "Доктор Царук" є найнадійнішим методом, що дозволяє, за рідкісним винятком, підтвердити або відкинути діагноз, виявити виразковий дефект, забезпечити контроль за його рубцюванням, провести цитологічне або гістологічне вивчення матеріалу, отриманого при біопсії. Обов'язковим дослідженням є визначення HP біоптату. Інші дослідження проводяться за показаннями залежно від виразності основного та супутніх захворювань.

Панкреатит – запалення підшлункової залози. Існують 2 основні форми цього запалення: гостре та хронічне. Ці форми найчастіше зустрічаються у дорослих.

В останні роки прийнято виділяти ще одну – реактивний панкреатит (правильно говорити – реактивна панкреатопатія) – що частіше зустрічається у дітей.

При запаленні підшлункової залози ферменти, що виділяються залозою, не викидаються в дванадцятипалу кишку, а починають руйнувати її (самоперетравлення). Ферменти та токсини, які при цьому виділяються, часто потрапляють у кровотік та можуть серйозно пошкодити інші органи: мозок, легені, серце, нирки та печінку.

У 97% випадків основною причиною появи панкреатиту є:

неправильне харчування;
одноманітна їжа;
регулярне переїдання;
гострі отруєння;
перевагу замість здорової їжі смаженої, жирної, гострої їжі та фастфуд.
Панкреатит має однакові ознаки прояву незалежно від форми захворювання: хронічна чи гостра. Основна ознака хвороби – гострий біль у ділянці живота.

Реактивний панкреатит
Реактивний панкреатит - це реакція підшлункової залози дитини на якісь подразники, вона не є окремим захворюванням.

Можливе виникнення симптомів реактивної панкреатопатії у дитини, яка нещодавно перенесла:

ГРВІ
інші запальні захворювання
отруєння неякісними харчовими продуктами,
це може бути реакцією на харчову алергію.
При реактивному панкреатиті виникає спазм проток підшлункової залози та набряк самого органу.

У дітей молодшого року виникнення реактивної панкреатопатії пов'язують із:

неправильним запровадженням прикормів;
введенням виноградного соку;
запровадженням м'ясних виробів;
введенням приправ раніше за вік.
Ці продукти не тільки посилюють газоутворення в кишечнику, але й порушують роботу ще незрілої підшлункової залози.

Найчастішими симптомами при реактивному панкреатиті є:

різкий оперізуючий біль вище за пупок, який зменшується в положенні сидячи при нахиленому вперед тулубі;
сильна нудота;
блювання шлунковим вмістом;
підвищення температури до 37 ° С, особливо в перші кілька годин від початку розвитку захворювання;
розрідження стільця;
сухість в роті;
білий наліт мовою;
примхливість;
дратівливість;
відмова від ігор.
При появі вищеперелічених симптомів, а особливо безперервного болю в животі, треба негайно звернутися до педіатра, гастроентеролога або викликати «швидку допомогу».

Крім надання першої допомоги лікар призначить необхідні обстеження (УЗД органів черевної порожнини, аналізи). За наслідками обстеження – медикаментозне лікування.

Гострий панкреатит
Болі не дають хворому розігнутися. Рухи, кашель чи навіть глибоке дихання різко підсилюють її. Тільки повна нерухомість у напівзігнутому стані та поверхневе часто дихання, особливо під час нападу, можуть полегшити страждання хворого. При прогресуючому перебігу загальний стан дитини швидко погіршується:

починає підвищуватись температура;
частішає пульс;
з'являється задишка;
артеріальний тиск знижується;
виступає липкий піт;
мова стає сухою з рясним нальотом;
шкірні покриви бліднуть, набувають землисто-сірого кольору;
риси обличчя загострюються;
при огляді живіт здутий;
часте блювання, що не приносить полегшення
сухість в роті;
нудота;
здуття;
гази
іноді гикавка та відрижка.
Лікування гострого панкреатиту проводиться лише у хірургічному відділенні лікарні (або у відділенні реанімації)!

Під час нападу гострого панкреатиту категорично забороняється пити чи їсти. Жодної води, їжі! Повний спокій підшлунковій залозі!

Дихати краще нерідко і поверхнево, ніж здавлювати діафрагмою підшлункову залозу і викликати нових нападів. Часте поверхневе дихання, особливо під час нападу, полегшує страждання хворого.

Напад панкреатиту може бути недовгим і настає уявне полегшення, в будь-якому випадку відразу викликайте швидку допомогу і не відмовляйтеся від госпіталізації.

Хронічний панкреатит
Хронічний панкреатит – це тривале (більше 6 місяців), що повільно прогресує порушення роботи підшлункової залози, що супроводжується недоліком виділення підшлункового соку, необхідного для травлення їжі.

Хронічний панкреатит розвивається або після перенесеного нападу гострого панкреатиту (у 50-70% випадках), або є первинним та розвивається, поступово та повільно (у 30-40% випадків). Періоди загострень змінюються ремісіями.

Найчастішими причинами є:
захворювання жовчного міхура та жовчних шляхів;
прийом лікарських засобів;
спадкові фактори;
а також усі перелічені вище причини гострого панкреатиту.
Згодом хронічний панкреатит призводить до грубої деформації органу з допомогою заміщення тканини залози рубцями. У 1/3 хворих може розвинутись цукровий діабет.

При загостренні хронічного панкреатиту з'являється:
здуття живота;
підвищене газоутворення;
бурчання в животі;
відрижка;
нудота;
біль зазвичай ниючий і посилюється після їди або через 1,5-2 години після їжі і часто провокується порушенням дієти.
При хронічному панкреатиті апетит зазвичай збережений, але пацієнти бояться їсти, оскільки після їди болі посилюються. Тому, як правило, хронічний панкреатит супроводжується схудненням.

Спочатку хвороби люди скаржаться на періодичні запори та здуття живота. Потім вони розвивається картина вторинного панкреатичного коліту – стілець стає рідким, зі специфічним запахом, обсяг калових мас збільшується. Часто виникають кишкові кольки, дитину «мучать гази».

Види хронічного холециститу у дитячому віці:
 З урахуванням характеру перебігу патології виділяють легкий, середньоважкий та тяжкий ступінь захворювання, а за наявності ускладнень – ускладнену та неускладнену форми. Залежно від типу ураження хронічний холецистит у дітей може бути:

Калькульозним, коли на тлі запального процесу у жовчному міхурі та протоках формуються тверді конкременти;
накалькульозним, у якому утворення каменів немає (такий варіант патології більш властивий маленьким пацієнтам).
З урахуванням морфології виділяють катаральний, флегмозний та гангренозний хронічний холецистит, з яких найбільш небезпечним є останній варіант. Захворювання також поділяється на періоди загострення та ремісії.
Причини хронічного холециститу у дітей:
У більшості випадків захворювання розвивається через діяльність патогенної мікрофлори, найчастіше бактеріальних, вірусних та паразитарних агентів, до яких належать:

стафілококи;
кишкова паличка;
ентеровіруси;
ентерококи;
аденовіруси;
гельмінти.
До можливих неінфекційних факторів, на тлі яких може виникнути патологія, належать:

дискінезія жовчовивідних шляхів;
зміна складу жовчної рідини;
різні обмінні порушення (цукровий діабет, ожиріння);
алергічні захворювання;
вроджені аномалії розвитку жовчного міхура та системи проток.
Передумовами для утворення хронічної форми холециститу в дитячому віці можуть бути:

часті емоційні переживання із негативним забарвленням, стреси, хвилювання;
гострі отруєння;
переїдання;
зловживання лікарськими засобами та нераціональний прийом медикаментів;
гіподинамія у поєднанні зі збільшеним споживанням солодких, жирних та невідповідних за віком продуктів харчування;
вегетативні розлади.
Найбільш поширеним фактором залишається порушення режиму харчування, коли дитина їсть багато або, навпаки, мало і робить великі перерви між трапезами, вживає необмежену кількість «швидких вуглеводів», ігнорує призначену лікувальну дієту.
Діагностика у медичному центрі "Доктор Царук"
Обстеження починається з визначення факторів ризику та збору анамнестичних даних. Лікарю необхідно розповісти про перенесені раніше захворювання, травми, оперативні втручання, прийняті медикаменти, особливості способу життя і т.д. Ґрунтуючись на цій інформації та відомостях, отриманих під час очного огляду, фахівець направляє маленького пацієнта на додаткові дослідження.

До групи діагностики можуть входити:

комплекс лабораторних аналізів (ОАК, ОАМ, біохімія, цитологічне та бактеріологічне дослідження жовчі);
ультразвукове сканування біліарної зони;
холецистографія;
комп'ютерна чи магнітно-резонансна томографія.
У деяких ситуаціях додатково проводиться фіброгастродуоденоскопія виявлення супутніх патологій шлунково-кишкового тракту. Дітям, які з якихось причин не можуть пройти дослідження із застосуванням контрастної речовини, призначається радіонуклідна холесцинтиграфія.

Дискінезія жовчовивідних шляхів у дітей — це різновид захворювань шлунково-кишкового тракту, а точніше порушення процесу освіти і виведення жовчі, яке супроводжується її застоєм. За статистикою, на цю недугу страждає третина населення і найчастіше хворіють жінки.
Жовч виконує дуже важливу функцію в організмі людини, а особливо дитини. Розщеплення жирів і переварювання ферментів виробляється саме завдяки цій речовині. При дискінезії жовчовивідних шляхів функція жовчі не виконується і поживні речовини не всмоктуються.

Діагностика
У медичному центрі "Доктор Царук" проводиться повна діагностика з метою визначення кількості жовчі і шлункового соку у пацієнта. За результатами аналізу визначається тип захворювання і прописується відповідний метод лікування.

Причини виникнення дискінезії жовчовивідних шляхів
Неправильне харчування найчастіше є головне причиною даного захворювання. Вживання емульгаторів, підсилювачів смаку, барвників, що містяться в покупних продуктах, призводить до таких наслідків, як виникнення ДЖВП.

Часто дискінезія у дітей і дорослих формується на тлі таких захворювань шлунково-кишкового тракту, як:

- виразка шлунка або дванадцятипалої кишки
- гастрит
- панкреатит (запалення підшлункової залози)
- гастродуоденіт (запалення слизової шлунка) та інші.
Порушення ендокринної системи, опорно-рухового апарату і периферичної нервової системи також можуть супроводжувати дискінезію і бути її каталізатором.

Цироз печінки (від грец. kirrós - рудий, лимонно-жовтий) - хронічне постійно прогресуюче захворювання з ознаками (різного ступеня вираженості) функціональної недостатності клітин печінки та портальної гіпертензії, що характеризується деструкцією (руйнуванням) паренхіми та строми печінки незворотного. У розвитку цирозу доведена роль вірусів гепатиту В, С, і D, впливу деяких токсичних та медикаментозних засобів, хвороб (стриктури проток, склерозуючий холангіт), венозного застою та інших факторів. Проте частота цирозів невідомої етіології, про криптогенних чи ідіопатичних цирозів, сягає 20% і більше.

Протягом тривалого часу хворі на цироз почуваються цілком задовільно. Зазвичай хворих турбують носові кровотечі, слабкість, підвищена стомлюваність, зниження працездатності та апетиту, метеоризм, нестійкість стільця, тупі болі в правій половині живота, свербіж шкіри, лихоманка, схуднення та ін. Відзначається жовтяниця (шкіра, склери, передньої черевної стінки, долонна еритема, велика кількість дрібних ниткоподібних підшкірних судин на обличчі, «судинні зірочки», гінекомастія у чоловіків, зміна консистенції, величини та форми печінки, спленомегалія (збільшення селезінки) та ін. Декомпенсація цирозу

Печінковою недостатністю (енцефалопатією, кровотечами та пов'язаними з крововтратою розладами, позапечінковими шкірними знаками – «печінкові долоні», «судинні зірочки»; порушеннями метаболізму ліків, втратою маси тіла);
асцитом;
портальною гіпертензією (спленомегалія, гіперспленізм, кровотеча з варикозних вен).
Діагностика:
Лабораторна діагностика у медичному центрі "Доктор Царук". Інструментальна діагностика : УЗД, КТ, МРТ. Біопсія печінки. Протипоказанням до проведення біопсії печінки є наявність асциту та геморагічного синдрому.

Жовчнокам'яна хвороба у дітей (ЖКЛ) або холелітіаз – патологія, що супроводжується формуванням твердих конкрементів у жовчному міхурі та протоках, що відповідають за циркуляцію жовчі. Захворювання проявляється болями в ділянці живота, шлунка, різними розладами у роботі шлунково-кишкової системи, загальним нездужанням. Діагностикою, профілактикою та лікуванням ЖКБ у дитячому віці займаються гастроентерологи за участю педіатрів, ендокринологів, дитячих хірургів та інших фахівців.

На даний момент жовчнокам'яна хвороба у дітей становить не більше 1% від загальної кількості випадків ураження шлунково-кишкового тракту, при цьому у дівчаток захворювання зустрічається майже вдвічі частіше, ніж у хлопчиків, за винятком дошкільного віку.

Проблема жовчнокам'яної хвороби у педіатрії сьогодні вкрай актуальна, що пояснюється щорічним зростанням кількості виявлених випадків та утрудненою діагностикою. Змащена та невиражена клінічна симптоматика не дозволяє запідозрити утворення каменів у жовчному міхурі на ранніх стадіях.

Види ЖКБ у дітей
Окремої дитячої класифікації захворювання не передбачає. Фахівці використовують загальний розподіл патології за групами з урахуванням локалізації конкрементів, тяжкості стану та наявності супутніх ускладнень. Таким чином виділяються такі типи ЖКБ:

по локалізації: у жовчному міхурі, у печінкових протоках та загальній жовчній протоці;
за кількістю утворень: одинична та множинна форми;
за якісним складом: пігментні (білірубінові), холестеринові та змішані варіанти;
за клінічним перебігом: латентна (безсимптомна або прихована) форма та з наявністю класичної клініки.
Залежно від обсягу та характеру симптоматики, а також деструктивних змін органу, жовчнокам'яну хворобу розподіляють за 4 стадіями:

перша (початкова) або передкам'яна фаза характеризується згущенням та планомірною зміною властивостей жовчі з утворенням окремих згустків секреторної рідини, що зовні будь-якими симптомами не супроводжується;
друга стадія – етап формування перших одиничних чи множинних конкрементів різної локалізації, що зовні проявляється незначними болями в епігастрії, загальним нездужанням (у деяких дітей на цьому етапі симптоматика, як і раніше, відсутня);
третя фаза характеризується переходом гострого процесу у хронічну форму з множинними рецидивними утвореннями каменів, що значно ускладнює консервативну терапію та знижує якість життя хворої дитини;
четверта стадія – етап, у якому розвиваються різні ускладнення, до яких входять панкреатит, гострий холангіт, закупорка жовчовивідних проток великими конкрементами.
За тяжкістю клінічного перебігу ЖКБ буває легкого, середньоважкого та тяжкого ступеня, а за характером перебігу виділяють латентну, хронічну та диспепсичну форми.

Причини розвитку жовчнокам'яної хвороби у дітей
Як і інші патології травної системи, ЖКБ відноситься до мультифакторних захворювань. В основі механізму формування хвороби можуть лежати відразу кілька передумов, до яких насамперед належать:

спадкова схильність (наявність у близьких родичів аналогічної патології чи інших захворювань шлунково-кишкового тракту);
утруднення моторно-евакуаторної функції жовчного міхура;
порушення обмінних процесів у організмі.
Імовірними причинами появи факторів, що схиляють до розвитку патології, можуть стати:

вроджені структурні аномалії, наприклад, перегини та перетяжки в жовчному міхурі або вивідних протоках;
ожиріння;
нераціональне харчування з переважанням солоної та пряної їжі;
недостатня фізична активність дитини при надмірному харчуванні;
різні запальні захворювання біліарної (жовчовивідної) системи.
Патологія частіше розвивається у дітей, які замість повноцінних прийомів їжі влаштовують швидкі перекушування фастфудом, солодощами, снеками, запивають їжу солодкою газованою водою, люблять солоні, мариновані страви з великою кількістю різноманітних приправ.

Додатковими факторами ризику у дитячому віці можуть стати:

цукровий діабет;
хвороба Крона;
виразкова хвороба шлунка та дванадцятипалої кишки;
целіакія;
цироз печінки;
холецистит;
різні вірусні, паразитарні та бактеріальні інфекції в організмі, що зачіпають ШКТ.
Деякі фахівці відзначають, що простежується взаємозв'язок харчування в перші роки життя дитини та розвитку ЖКБ: діти, які отримували ранній прикорм більш схильні до утворення каменів у жовчному міхурі.

У медичному центрі "Доктор Царук" початковим етапом у встановленні достовірного діагнозу стає очний фізикальний огляд, під час якого фахівці медичного центру:

- вислуговують скарги пацієнта та його представників;
- збирають необхідний анамнез;
- оцінюють колір шкірних покривів та загальний стан дитини;
- проводять пальпацію (промацування) та перкусію (простукування) черевної порожнини.
На основі зібраної інформації лікарі медичного центру Доктор Царук, призначають додаткові дослідження, до яких можуть входити лабораторні методи діагностики (ОАК, ОАМ, біохімія, аналіз на приховані інфекції тощо), а також інструментальні процедури (УЗД, оглядова рентгенографія черевної порожнини, КТ, МРТ, ЕГДС та інші способи).

Лікування жовчнокам'яної хвороби у дітей в медичному центрі "Доктор Царук", основна мета терапії – усунення негативної симптоматики та з'ясування першопричини стану, оскільки високий ризик повторного формування конкрементів після видалення, якщо джерело захворювання не ліквідовано.До комплексу лікарської терапії можуть входити антибактеріальні та протизапальні препарати, гепатопротектори, антацидні засоби, гормони (за наявності ендокринних порушень), спазмолітики, літолітичні компоненти. Лікування при необтяженому анамнезі та задовільному стані дитини цілком допускається проводити амбулаторно, госпіталізація потрібна при ускладнених формах захворювання, у період загострення та в ситуації, коли дітям потрібне хірургічне втручання. Хірургічне лікування завжди проводиться за наявності суворих показань. У плановому порядку такі операції виконуються віком від 4 до 12 років, оскільки цей період є найбільш оптимальним, і видалення жовчного міхура не призводить до будь-яких порушень у роботі печінки та жовчних шляхів. У підлітків віком понад 13 років хірургічне лікування проводиться тільки в екстрених випадках.

Вірусні гепатити у дітей – група захворювань інфекційної природи, що вражають печінку та викликають різні порушення функцій цього органу. Мікроорганізми, які провокують типи цих патологій, вкрай стійкі у зовнішньому середовищі, добре переносять негативні температури, погано піддаються дезінфікуючим властивостям і можуть зберігати життєздатність протягом 3-6 місяців. Оцінкою симптомів, пошуком причин та лікуванням гепатитів у дітей займаються дитячі гастроентерологи за участю інфекціоністів, педіатрів та лікарів інших спеціальностей у медичному центрі "Доктор Царук".

Вірусні дитячі гепатити займають особливе місце в сучасній гастроентерології, так як ця група захворювань загрожує серйозними ускладненнями для організму і переходом гострої хвороби в хронічну стадію (за винятком гепатиту A, який ніколи не набуває хронічної форми). Для дітей найбільш небезпечний гепатит B, який не має на даний момент специфічного лікування та здатний за короткий час призвести до серйозних ускладнень.
Види гепатитів у дітей
Сучасна класифікація передбачає виділення п'яти основних форм захворювання у дітей: гепатиту A, B, C, D та E. Деякі з них є ентеральними, тобто потрапляють в організм через травний тракт, інші відносяться до парентеральних, що означає, що вони передаються через кров та інші біологічні рідини.

Гепатит A чи хвороба Боткіна (вона ж хвороба «брудних рук») – найпоширеніший варіант ентеральної патології, після якого залишається тривалий імунітет. Характеризується гострим ураженням печінки та шлунково-кишкового тракту, проходить досить швидко і в переважній більшості випадків без наслідків.
Гепатит B. Його також нерідко називають сироватковим, оскільки він передається виключно за допомогою біологічних рідин, наприклад крові, сперми. Характеризується важким перебігом з високою температурою, болями, вираженим збільшенням печінки та селезінки. Може переходити до хронічної форми. Небезпечними для життя ускладненнями, такими, як печінкова кома, цироз.
Гепатит C. Найбільш непередбачуваний варіант парентеральної патології, оскільки віруси, що викликають хворобу, мають тенденцію до постійних мутацій, що багаторазово підвищує їхню виживання та активність. Головна небезпека такої форми захворювання – тривалий безсимптомний перебіг. Стійкого імунітету після перенесеного гепатиту C не виробляється, ним можна захворіти повторно.
Гепатит D. Найчастіше протікає у вигляді коінфекції, тобто спостерігається одночасно з іншою формою гепатиту, найчастіше варіанта B. Є парентеральним, небезпечним розвитком суперінфекції та цирозним ураженням печінки.
Гепатит E. Належить до ентеральної групи патологій. У розвинутих країнах майже не трапляється.
За характером перебігу фахівці також виділяють гострі (до 3 місяців), підгострі (до 6 місяців) та хронічні (понад півроку) форми патології.

Причини гепатитів у дитячому віці
Існує три основні шляхи передачі ентеральної інфекції (A та E):

Контактно-побутовий, коли вірус із поверхні іграшок, побутових предметів та інших забруднених поверхонь потрапляє на шкіру рук, а звідти до стравоходу;
Кодний, коли дитина п'є неякісну воду або ковтає забруднену рідину, купаючись у водоймах;
Харчовий, коли інфекційний агент потрапляє до організму з їжею, зараженою під час виготовлення на підприємстві.
Парентеральні форми гепатитів (B, C та D) можуть передатися:

при безпосередньому контакті шкіри, на якій є ранки та подряпини, з кров'ю та іншими біологічними рідинами носія або хворої людини;
під час різних медичних маніпуляцій, що передбачають переливання крові, застосування небезпечних ін'єкційних методів діагностики або лікування, які виконуються нестерильними чи багаторазово використаними інструментами;
під час пологів;
при використанні предметів хворого, на яких могли залишитися елементи зараженої біологічної рідини (манікюрних ножиць, рушників, бритв, зубної щітки тощо).
У підлітковому віці причиною зараження гепатитом у дитини може бути незахищений статевий акт. Іноді хвороба стає результатом самовираження, наприклад, пірсингу, татуювання, зроблених у нестерильних умовах.

Симптоми вірусних гепатитів у дітей
Гострі форми захворювання розвиваються за певними стадіями, кожної з яких характерні свої ознаки.

Інкубаційний період. Триває від 7 днів до 24 тижнів. Саме тоді симптоматика, зазвичай, відсутня.
Продормальний (переджовтяничний) етап. Триває не менше 3-5 днів, при деяких формах хвороби може бути відсутнім. На цій стадії гепатитів у дітей з'являються перші симптоми у вигляді загального нездужання, підвищення температури тіла, нудоти, зниження апетиту та інших ознак.
Жовтяничний етап. Настає на 3-10 день від моменту розвитку патології і продовжується в межах 1-2 тижнів. Характеризується потемнінням сечі, пожовтінням шкіри, склер очей, збільшенням печінки та іноді селезінки. У більшості випадків на цій фазі загальне самопочуття хворої дитини покращується.
Відновлювальний етап. Характеризується поступовим поверненням нормального забарвлення шкіри та білків очей, покращенням апетиту, підвищенням життєвого тонусу. Триває ця фаза від 3 тижнів до 6 місяців, залежно від форми захворювання.
Загалом, загальними симптомами вірусних гепатитів у дітей можна назвати:

підвищення температури;
загальну слабкість, нездужання;
втрату апетиту та, як наслідок, зниження маси тіла;
жовтяницю;
різні висипання на шкірі;
болючість у правому підребер'ї;
ломоту у суглобах;
головний біль;
зміна кольору сечі більш темний;
освітлення калу;
кожний зуд;
нудоту, блювання, диспепсичні явища.
Ознакою гепатиту також є збільшення розмірів печінки, що можна визначити при пальпації та під час ультразвукового дослідження.

Батькам варто занепокоїтися та показати дитину лікарю, якщо вона протягом тижня і більше скаржиться на втому, знижену працездатність, слабкість, при цьому відмовляється від їжі та втрачає вагу. Подібні ознаки можуть говорити про прихований тип гепатиту або перехід гострої форми в хронічну стадію.
Діагностика
Основне значення в діагностиці вірусних гепатитів у дітей має візуальний огляд який проводиться у медичному центрі "Доктор Царук", під час якого лікар-гастроентеролог проводить пальпацію печінки, визначає її розміри та положення, збирає дані анамнезу та вислуховує скарги юного пацієнта або його представників.

Допоміжними методиками обстеження стають:

УЗД органів черевної порожнини;
загальні аналізи крові та сечі;
серологічні тести (ІФА та ПЛР);
біохімічне дослідження крові з аналізом на рівень білірубіну.
У деяких випадках, якщо є підозра на ураження стравоходу, шлунка або інших ділянок ШКТ, також показано фіброгастродуоденоскопію. Іноді додатково проводиться еластометрія печінки, що дозволяє оцінити ступінь ураження печінкової тканини (фіброз).